«Виходить баламутство». Чи варто називати росіян «руськими», як це робить президент Зеленський?

Вже тривалий час президент України Володимир Зеленський часто вживає слово «руські» на означення росіян, говорячи про населення Росії, нинішнього противника України. Тут насамперед прагнення якось ущемити, завдати словесного удару по Росії з боку українського лідера, і це в час війни зрозуміло. Але, з іншого боку, лунає і критика: не варто плутати поняття «російський» і «руський», бо це – як це не парадоксально – завдає удару по претензіях Києва на спадок давньої Русі, за який вже багато століть воює Росія, намагаючись його привласнити.

Президент України Володимир Зеленський на пресконференції з президентом Чехії в травні 2025 року в Празі заявив: «Руські» повинні знати, що ми розраховуємо на три мільйони снарядів».

А ось інша цитата президента: «Ми готові зустрічатись на рівні лідерів. І американська сторона це знає, і «руська» сторона це знає. Ми готові до формату Трамп – Путін – я, і ми готові до формату Трамп – Путін, Трамп – Зеленський і потім втрьох» (цитуємо за «Українською правдою» від 28 травня 2025 року).

Заголовок до відео на платформі YouTube

Тенденція ця – і не лише в президента Зеленського – з’явилась вже давно – себто плутати чи свідомо вживати «руський» замість «російський».

«За» і «проти»

Ще в березні Віталій Купрій, колишній народний депутат і політичний активіст, розмістив у фейсбуці короткий допис: «Чому Зеленський каже «руський», а не «російський»?

Пост Віталія Купрія на фейсбуці в березні 2025 року спричинив бурхливі дебати в коментарях

Пост зібрав сотні запальних коментарів. Були як пости з критикою Купрія, так і з підтримкою.

Ось, наприклад, кілька критичних дописів:

«І так недобре на душі, а він «всезнаючий», ніяк не за*кнеться».

«Бо більшість українців так каже, бо це зневага, якщо що. А ви з повагою до раші хочете ставитись?»

«То він ще гарно їх називає!...»

А ось деякі дописи з критикою президента Зеленського:

«Тому що не знає добре української».

«Щоб остаточно відірвати Русь від України!»

Віталій Купрій в коментарі Радіо Свобода пояснив причини своєї позиції в питанні «російський» і «руський».

«Зеленський майже не вживає слово «російський», а каже «руський». Начебто ми воюємо з нащадками Київської Русі, з «братським» слов’янським народом. Я не можу знайти логічне пояснення, чому президент України відхрещується від нашої історії, яка починається щонайменше з державності Київської Русі. Використання ним слова «руський» для росіян однозначно, на мою думку, ідеологічно грає на боці ворога», – каже Купрій в інтерв’ю.

Четвертий том (1903 року) десятитомної праці Михайла Грушевського «Історія України-Руси»

Бій за Русь

Не важко помітити, що з виникненням незалежної України сучасна українська історіографія фактично веде війну з російською історіографією за давній період Русі. Середньовічна Руська держава з центром в Києві – чий це державотворчий фундамент – сучасної України чи Росії? Хто має більше претензій на спадок Русі – українці чи росіяни? Київ проти Москви!

Основоположником концепції, що витоки української державності – в давній Русі, був відомий український історик, президент УНР Михайло Грушевський з його фундаментальною десятитомною працею «Історія України-Русі».

Потім ця концепція перейде до діаспорних науковців, оскільки в СРСР (як і в Російській імперії) історіографія нав’язувала погляд, що Русь була колискою «трьох братніх народів» – росіян, українців та білорусів (в такому порядку).

Навіть фразу «Киев – мать городов русских» використовують для все нових претензій на древній Київ і українську територію.

Макет Софійського собору 11-го століття. Реконструкція первісного вигляду, представлена в Софії Київській. Москва завжди ревниво ставилась до права Києва на спадок давньої Русі

Власне, широко нав’язувана нинішньою агресивною Москвою концепція «русского мира», власне, й спирається на «триединство великоросов, малоросов и белорусов», як кажуть її ідеологи в Москві. Мовляв, якщо Русь спільна, то має бути зараз і спільна держава трьох народів і за це, мовляв, можна навіть проти України вести загарбницьку війну. Ось така логіка.

«Це забирає у нас переваги, історичні переваги, оскільки Київська Русь була нашою і була задовго до Московії. І ми знаємо, що московити потім і загарбали нашу історію. Так от Зеленський і мав би це артикулювати», – каже в коментарі Купрій.

Наприклад, 1000-ліття Хрещення Русі в пізньорадянський час 1988 року святкувалось не в Києві, а пишні святкування були саме в Москві, якої на момент Хрещення в 988 році Київським князем Володимиром ще не існувало (перша згадка про Москву датується 1147 роком). Київ був «ніби ні до чого».

Пам’ятник правителю України-Русі, князю Володимиру в Лондоні біля посольства України у Великій Британії. Його встановили у 1988 році з нагоди 1000-ліття Хрещення України. Лондон, 10 березня 2022 року

В нинішній Росії в 2016 році біля Кремля поставили високий, аж 25 метрів, пам’ятник Київському князю Володимиру – знову ж таки, для власних претензій на спадщину періоду України-Русі.

З початком вторгнення Росії до України в 2014 році й окупації українського Криму російською армією до складу ВМФ Росії ввели атомний підводний човен із назвою «Володимир Мономах».

Багато французів дивувались, що Анна Ярославівна (Анна Київська) має стосунок до нинішньої України, а не до Росії, в чому радянська і російська культурна дипломатія намагалась переконати Францію, королевою якої була Анна. І таких прикладів багато – тобто, сучасна Москва активно привласнювала і привласнює спадок давньої Русі.

Пам’ятник правителю періоду України-Русі, князю Київському Володимиру (979–1015). Київ

Так само лунає критика на адресу тих, хто пише чи говорить «Руська православна церква» – замість «Російська православна церква» (РЦП), бо це ніби виводить РЦП з Володимирового Хрещення, а українське православ’я тут ніби і ні до чого.

«Мене дратує, коли українці щодо росіян вживають «руські, руський тощо». Наприклад, «руський воєнний корабль пнх», «руська крилата ракета», «руській язик». Розумію, що не всі усвідомлюють різниці між руський та русскій, можливо, йдуть за трендом, модою, яка просто поширилася через теленовини, соцмережі, журналістику», – писала у фейсбуці Ольга Щербина, викладачка Києво-Могилянської бізнес-школи.

«Так сталося, що прикметник «руський» вже став синонімом «москальський». Богдан Хмельницький чи Костянтин Острозький в гробу перевернулися, бо вони – русини, які мали віру та мову руську, себто українську. Хто до сих пір щодо росіян вживав «руський», прийміть мій пост як просвітництво, а не критику у ваш бік. Не треба віддати Русь Московії, бо вживаючи «руський» ми признаємо московський міф про те, що вона – «ісконная Русь», – зауважила Щербина.

«Баламутство»

У 1917 поці в добу зародження УНР, за океаном, в Нью-Йорку, вийшла книга, назва якої «Русини і москалі». В ній, власне, і йшлося про плутанину в назвах.

«Наші люди усі добре знають, що Русин шо инше а Москаль що инше. Однак Москалї називають себе також «русскими» і для відміни від нашого «руського» пишуть два «с». В письмі – то «русский» (з двома «с») значить росийский або московский, а «руський» (з одним «с») означає наш нарід. На письмі се видко, – але як хто говорить, то в бесідї не мож розріжнити, чи він сказав «русский» з двома «с» в значіню «росийский»), чи сказав «руський» з одним «с» (в значіню «руський»). Тому із того виходить часто баламуцтво», – писала книга (збережене оригінальне написання).

Ще одна книжка: Фрагмент титульної сторінки книги «Русь – Україна а Московщина – Россія: історично-політична розвідка Лонгина Цегельського», виданої в Константинополі в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадський та політичний діяч, дипломат, видавець

Власне, історики кажуть, що русини і стали українцями в 19-му столітті – і однією з причин було те, що назва сусіднього народу була «росіяни» («русские») і була ота плутанина – або «баламутство», як писала нью-йоркська книжка.

Відомий український історик Олександр Алфьоров теж закликає до обережності і делікатності при вживанні слова «руський».

«Ми маємо акцентувати, що «руський» – це давньоукраїнський. Треба залишити слово «руський» для позначення середньовічної української приналежності чогось», – каже Алфьоров в інтерв’ю Радіо Свобода.

Історик зауважує: «Єдина держава, яка має претензію на спадок і є спадкоємицею Русі – це Україна. Бо Русь – це середньовічна українська держава. Жодна інша держава не має права на той спадок, бо вони були належними до нас. Скажімо, Британія була в межах Римської імперії, але британські діти не вчать в підручниках, що вони спадкоємці Римської імперії».

Федеративний аспект

Але зараз, через понад 100 років після виходу тієї книги в час повномасштабної війни, вживання «руський» для означення росіян має ще один, несподіваний аспект.

Річ у тім, що «руський» ніби позначає «русских», але ж Росія – це Російська Федерація, країна багатьох етнічних груп і національних автономій.

І серед російських вояків є чимало – а в деяких підрозділах і більшість – не росіян, а представників національних меншин РФ. Якраз ЗМІ багато писали, що на війну проти України російське військове керівництво жене башкирів, татарів, дагестанців та інших, а Москву і Санкт-Петербург, як стверджують, майже не чіпає.

«Це й буряти, тувинці, які продемонстрували особливу жорстокість щодо нашого мирного населення. Тому треба казати «росіяни» – цей термін був би більш коректний. І він би описував в тому числі тих же самих «кадирівців», які теж одні з найбільш відомих ворогів українського народу. А звуження до слова «руський» – вказує на те, що Зеленський просто вважає всіх, хто воює проти нас, ніби представниками слов’янської нації, і це абсолютно неправильно», – каже в коментарі Віталій Купрій.

Та й історик Олександр Алфьоров в інтерв’ю теж наголошує на «федеральному аспекті» РФ: «Коли ми говоримо про росіян, коли хтось називає їх не «російська армія», а «руская армія», то воно створює елемент приниження для тих же бурятів, чеченців, дагестанців та інших, хто належить до російської армії, не будучи «русскими». І це теж елемент, на який треба звертати увагу».